Ганна Черкаська
Краєзнавець, учитель, журналіст
Дівчина мрій І. Франка з’явилася на світ 11 лютого 1857 р. у бойківському селі Лолин, на Станіславівщині. Батько – сільський священик, мати – ґаздиня. Своєї хати родина не мала, жили у купленій на кошти громади. Чотири роки підряд бузько приносив їм дітей, чергуючи: дочку – синочка.
Брат Ольги Ярослав учився в гімназії, але навчання давалося важко, тому для третьокласника Ярика батько мусив найняти репетитора та вихователя. Найкращі оцінки та характеристики мав вундеркінд – семикласник Іван Франко, тому о.Михайло звернувся до Івана. Так хлопці познайомилися й подружилися, а за свою роботу Іван відмовився брати гроші. Тоді Ярик подарував Іванові костюм і запросив друга у Лолин на канікули. Ольжина сестра Михайлина описала перебування Франка в Лолині: « Вразило мене його вбрання; і так, як нині, ще бачу його в чорнім довгім сюртуці, в кряцястих штанях, в чоботях з довгими халявами, а від того вбрання відбивав чорний м’який капелюх з широкими крисами. Ще мене дуже вразила на плечі палиця з пакунком в кряцастій хустці. Уявила собі, що він дуже бідний». Михайлина була обурена відсутністю манер у «селюка» Франка, навіть тим, що він поглинув стільки першої страви, що нікуди було пхати друге.
Вперше Франко відпочивав: він займався улюбленими справами – плів сіті, ловив рибу та геніально знаходив гриби. У Лолині він зустрів Ольгу – своє перше омріяне кохання.
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо чай.
Ольга та Іван багато часу були разом. Дівчину вабили мудрі очі юнака, його розум, делікатність поведінки. А він їй писав: «кохана Ольдзю, моє серце», «Раз жити і раз кохати — таке моє серце», «я тебе люблю… Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнав женщину перший раз…». «Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував».
Врешті – решт після двох років знайомства «згораючий від кохання» І.Франко попросив Ольгу стати його нареченою. І Ольга прихопилася готувати весільний подарунок – збирати весільні пісні й обряди в селі Лолин (пізніше опрацьовані Франком і опубліковані під назвою «Obrzędy і pieśni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, pow. Stryjskiego» у «Zbiór wiadomości do antropologji krajowej»).
Звернувся юнак і до батьків із офіційним сватанням, отримав їхню згоду. Однак до офіційних заручин не дійшло. Студента другого курсу філософського факультету Львівського університету Івана Франка заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. У сім’ї Рошкевичів зробили обшук. Ольга встигла заховати деякі листи та книжки на пасіці, а поки арештованого тримали у буцегарні, Ярик був зв’язковим закоханих: потихеньку носив записки та передачі.
Важкий на руку та слово, деспотичний, «безвзглядний» о. Михайло зрозумів, що всякі стосунки з ув’язненим зашкодять його власній кар’єрі та родині, тому заборонив дочці навіть думати про Франка. Проте закохані ще зустрічалися в лісі за селом. Ольга йшла й в’язала на деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти. Розлука викликала вибух Франкових почуттів: «Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш» (початок червня 1879-го).
Як то воно було дівчині у селі, де язики добрих людей гірше за пістолет? Яких тільки чуток не наплодилося в темних головах сусідів? Бажаючих посвататися до попівни, мов одрізало, і Ольга зрозуміла, чому так багато дівчат у її становищі зважуються на крапку в житті.
На щастя, до неї посватався син посла, молодий священик Володимир Озаркевич (рідний брат письменниці Наталії Кобринської). Він був палким прихильником творчості Івана Франка, тому вирішив допомогти у такий спосіб.
Франко знав, що Ользі доведеться вийти заміж, але не витримав. Лист Ольги про те, що вона одружується, звалив його з ніг. У нього стався крововилив.
14 вересня 1879 р. Ольга й Володимир одружилися. «Була Рошкевич, стала Озаркевич»… Але чоловік виявився чесною людиною: одружені спали окремо, тому в Ольги була свобода дій і надія на спільне майбутнє з Франком.
Вальс прощання Іван із Ольгою танцювали у 1884 р. в Коломиї на балу. Після цього шлюб із шляхетним і люблячим Володимиром перестав бути фіктивним. Народився син, названий на честь коханого Іваном, донечка Ольга-Олена. Ольга поринула в роботу: перекладала з німецької, французької та російської мов. Видала повість Еміля Золя «Довбня» (з передмовою Івана Франка).
Та доля безжалісно била «під дих»: помер Івась, потім – Володимир. Вона жила тільки для Ольги-Олени. Молода вдова переїхала до Львова і поселилася по вулиці Софії (нині Івана Франка), якою ходив її колишній наречений, бо жив неподалік. Іван Якович хотів, щоб вона прийшла до них, але Ольга цього не зробила. Її сестра Михайлина часто відвідувала родину Івана Яковича, привозила їм харчі з села, інколи до неї навідувалася Ольга Хоружинська.
Коли вулицею йшла похоронна процесія із тілом Франка, Ольга Рошкевич споглядала з другого поверху. Скоро Ольга переїхала в село Миклашево, де прожила ще 19 літ.
«Несміла лілея біла», перший сексуальний досвід Івана Франка – О́льга Миха́йлівна Рошке́вич, 30 травня 1935 року на 69-му році пішла за межу життя, сестрі Михайлині заповіла покласти їй у труну під голову Іванові листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер втрачені для читачів.
Брат Ольги Ярослав учився в гімназії, але навчання давалося важко, тому для третьокласника Ярика батько мусив найняти репетитора та вихователя. Найкращі оцінки та характеристики мав вундеркінд – семикласник Іван Франко, тому о.Михайло звернувся до Івана. Так хлопці познайомилися й подружилися, а за свою роботу Іван відмовився брати гроші. Тоді Ярик подарував Іванові костюм і запросив друга у Лолин на канікули. Ольжина сестра Михайлина описала перебування Франка в Лолині: « Вразило мене його вбрання; і так, як нині, ще бачу його в чорнім довгім сюртуці, в кряцястих штанях, в чоботях з довгими халявами, а від того вбрання відбивав чорний м’який капелюх з широкими крисами. Ще мене дуже вразила на плечі палиця з пакунком в кряцастій хустці. Уявила собі, що він дуже бідний». Михайлина була обурена відсутністю манер у «селюка» Франка, навіть тим, що він поглинув стільки першої страви, що нікуди було пхати друге.
Вперше Франко відпочивав: він займався улюбленими справами – плів сіті, ловив рибу та геніально знаходив гриби. У Лолині він зустрів Ольгу – своє перше омріяне кохання.
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо чай.
Ольга та Іван багато часу були разом. Дівчину вабили мудрі очі юнака, його розум, делікатність поведінки. А він їй писав: «кохана Ольдзю, моє серце», «Раз жити і раз кохати — таке моє серце», «я тебе люблю… Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнав женщину перший раз…». «Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував».
Врешті – решт після двох років знайомства «згораючий від кохання» І.Франко попросив Ольгу стати його нареченою. І Ольга прихопилася готувати весільний подарунок – збирати весільні пісні й обряди в селі Лолин (пізніше опрацьовані Франком і опубліковані під назвою «Obrzędy і pieśni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, pow. Stryjskiego» у «Zbiór wiadomości do antropologji krajowej»).
Звернувся юнак і до батьків із офіційним сватанням, отримав їхню згоду. Однак до офіційних заручин не дійшло. Студента другого курсу філософського факультету Львівського університету Івана Франка заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. У сім’ї Рошкевичів зробили обшук. Ольга встигла заховати деякі листи та книжки на пасіці, а поки арештованого тримали у буцегарні, Ярик був зв’язковим закоханих: потихеньку носив записки та передачі.
Важкий на руку та слово, деспотичний, «безвзглядний» о. Михайло зрозумів, що всякі стосунки з ув’язненим зашкодять його власній кар’єрі та родині, тому заборонив дочці навіть думати про Франка. Проте закохані ще зустрічалися в лісі за селом. Ольга йшла й в’язала на деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти. Розлука викликала вибух Франкових почуттів: «Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш» (початок червня 1879-го).
Як то воно було дівчині у селі, де язики добрих людей гірше за пістолет? Яких тільки чуток не наплодилося в темних головах сусідів? Бажаючих посвататися до попівни, мов одрізало, і Ольга зрозуміла, чому так багато дівчат у її становищі зважуються на крапку в житті.
На щастя, до неї посватався син посла, молодий священик Володимир Озаркевич (рідний брат письменниці Наталії Кобринської). Він був палким прихильником творчості Івана Франка, тому вирішив допомогти у такий спосіб.
Франко знав, що Ользі доведеться вийти заміж, але не витримав. Лист Ольги про те, що вона одружується, звалив його з ніг. У нього стався крововилив.
14 вересня 1879 р. Ольга й Володимир одружилися. «Була Рошкевич, стала Озаркевич»… Але чоловік виявився чесною людиною: одружені спали окремо, тому в Ольги була свобода дій і надія на спільне майбутнє з Франком.
Вальс прощання Іван із Ольгою танцювали у 1884 р. в Коломиї на балу. Після цього шлюб із шляхетним і люблячим Володимиром перестав бути фіктивним. Народився син, названий на честь коханого Іваном, донечка Ольга-Олена. Ольга поринула в роботу: перекладала з німецької, французької та російської мов. Видала повість Еміля Золя «Довбня» (з передмовою Івана Франка).
Та доля безжалісно била «під дих»: помер Івась, потім – Володимир. Вона жила тільки для Ольги-Олени. Молода вдова переїхала до Львова і поселилася по вулиці Софії (нині Івана Франка), якою ходив її колишній наречений, бо жив неподалік. Іван Якович хотів, щоб вона прийшла до них, але Ольга цього не зробила. Її сестра Михайлина часто відвідувала родину Івана Яковича, привозила їм харчі з села, інколи до неї навідувалася Ольга Хоружинська.
Коли вулицею йшла похоронна процесія із тілом Франка, Ольга Рошкевич споглядала з другого поверху. Скоро Ольга переїхала в село Миклашево, де прожила ще 19 літ.
«Несміла лілея біла», перший сексуальний досвід Івана Франка – О́льга Миха́йлівна Рошке́вич, 30 травня 1935 року на 69-му році пішла за межу життя, сестрі Михайлині заповіла покласти їй у труну під голову Іванові листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер втрачені для читачів.
Немає коментарів:
Дописати коментар