"Мамину турботу збереже сорочка, захистять від лиха хрестиків рядочки" (сценарій до Свята матері та Дня вишиванки)

              

Без свята нема святині,
Кришталяться будні у часі,
А Мати – найстарша Богиня
В сімейному іконостасі. 

У 1990 році повернулося до нас правічне свято – День матері. Із року в рік у другу неділю травня в Україні вшановують наших берегинь – матерів. 

Спасибі вам і доземний поклін 
за життя, любов і турботу.
Хай слава лине із усіх сторін!
Без матері не буде родоводу!

               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

               Доброго дня всім, хто в гості завітав!

               Доброго дня, великій цій родині!

               Шановні гості, ми вітаємо вас!

               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

         І дарувати хліб із золота – пшениці,

         Щоб хліб святий був завжди на столі,

         Й щасливі були всі на українській цій землі.

             Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

           

              Віншуєм вас привітним гожим словом.      (Вручають коровай)

Вже ведеться так роками,

Що в другу неділю травня

Ми святкуєм свято мами,

Неньок славимо піснями.

А сьогодні до нас з вами

Також свято завітало,

Україну звеселило

Й вишиванку привітало.

Для людей це свято скромне.

Ми ж радіймо та співаймо,

Працю мамину невтомну

В пісні й слові прославляймо!

Як добре нам жити і знати,

і вірити, друзі, весь час,

Що кращого слова, як мама,

Немає у світі для нас.

Воно, мов зоря світанкова,

Як хліб і людська доброта,

Як мова твоя колискова,

Як доля і правда свята.

Із ним веселіше нам жити,

Бо матір'ю в ріднім краю

Назвали дорослі і діти 

Вітчизну любиму свою.

Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.

У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.

Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.

Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає, оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.

Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця й від молока матері.

У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.  Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.

Пісня лунає по всій Україні —

Матусине свято прийшло до нас нині.

Щиру подяку ми неньці складаєм,

Здоров'я і щастя рідненькій бажаєм.

Рідна мати, Матір Божа, Мати Батьківщина —

Три цілющих вічних слова — Вся моя родина.

Перша мати — то рідненька,

Що на світ зродила,

Що пестила, доглядала,

Добра-правди вчила.

Друга мати — Україна,

Рідная землиця!

Третя мати — це Марія,

Небесна цариця.

Моя люба мати, Калиновий цвіт.

В тобі, рідна мати,

Весь мій любий світ.

В тобі моє щастя,

В тобі моя ціль.

Моїм є твоє горе,

Моїм є твій біль.

Твоя світла радість

Радує й мене,

А твій жаль проймає

Й серденько моє.

Бо ж я, моя мамо,

Твоя кість і кров,

Ти мене родила,

Ти є мій покров!

Ти мене борониш

Від усіх тривог,

Най благословить тебе

З неба Господь Бог!

ПІСНЯ

Ведуча.  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все    вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. .

Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

         Мати, проводжаючи свою дитину в дорогу, благословляла її хлібом на вишитому рушникові. Саме в той рушник чи сорочку, яку дитя носитиме на тілі, вкладала вона свої думки, сподівання на гарну долю дитини, на щасливе майбутнє. Тому вишиті сорочки, рушники, обруси – це закодовані добром, любов’ю та молитвами символи, які неодмінно оберігатимуть власника від усього лихого.

Ведучий: Тому саме матерям та одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці –  присвячене сьогоднішнє наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Ведуча.Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.  

            

                 Сорочку-вишиванку                                                                                                         До самого світанку

        Вишивала дівчина в сиву давнину.

        Схрещувались ниточки,

        Розквітали квіточки:

        Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Стало все барвистеє.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

                Барви кольорові:

               Зелень – то діброви,

                Молодість, надія, злагода і мир;

                Жовтий – то колосся,

                Й плодовита осінь,

                І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

ПІСНЯ

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Вишиваючи сорочку дитині, мати вкладала у свою працю все тепло душі, замовляла візерунком щасливу долю своїй кровиночці.

Сорочка-оберіг 

Вишивала мама синіми нитками — 

зацвіли волошки буйно між житами. 

Узяла матуся червоненьку нитку — 

запалали маки у пшениці влітку. 

Оберіг-сорочку вишила для сина, 

Візерунком стали квіти України: 

маки та волошки, мальви біля хати… 

Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені — 

зашуміло листя на вербі й калині. 

Золотилось сонце у розлогій кроні. 

Вишивала долю, наче по долоні. 

Оберіг-сорочку вишила для сина, 

Візерунком стали символи Вкраїни: 

і верба, й калина, сонях біля хати… 

Щастя для дитини вишивала мати. 

Білими по білім вишивала ненька, 

до ниток вплітала всю любов серденька, 

Дрібно гаптувала росяні мережки, 

щоб не заростали у дитинство стежки. 

Оберіг-сорочку вишила для сина, 

Візерунком стала рідна Україна. 

Мамину турботу збереже сорочка, 

захистять від лиха хрестиків рядочки.

ПІСНЯ

Ведучий: Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.Здебільшого в Україні  переважали вишивки червоними та чорними нитками. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

Ведуча: Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв - витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! Мабуть, у кожному домi зараз є вишиванки, вишивані рушники. Неможливо забути це дивне народне мистецтво…                             

Ведучий: Ми віримо, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.                            

 

 Веселкою сплелися кольори 

 На вишиванці, наче доля. 

На ній — тобою прожиті роки, 

Усі достоту, з радощами й болем. 

Усе на ній: вечірняя зоря, 

І росами умите раннє сонце, 

На ній і сльози, й посмішка твоя, 

Хатинка рідна і твоє віконце. 

ПІСНЯ

Ми, українці, нація прадавня,                   

На цій Землі — багато тисяч літ.

Культурою й традиціями славна,

І багатющий в нас духовний світ.

В нас звичаї свої, неписані закони,

По них пізнає українця вся земля.

Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля...

Свої казки, легенди і повір’я,

Дотепні жарти і слова ясні,

Своя хатина біла і подвір’я,

І неповторні, трепетні пісні.

Усе, що є в нас, в праці здобували,

Пройшли дорогу в світі нелегку.

Та завжди хлібом друзів зустрічали

На вишитому шовком рушнику..

Народ цінує землю цю єдину,

В якій коріння наше з правіків,

Вітчизну любить і свою родину,

Бо тут народжений й життя прожив.

Й сама земля дала нам рідне слово,

Робочі руки й щирі почуття.

Й дитинну душу світлу, пелюсткову,

І мрії, що ведуть у майбуття.

Ми на своїй землі віки й тисячоліття,

Тут славний рід, родина і сім’я.

Коріння у землі, а в небо — пишне віття.

У світі — українці нам ім’я.

Іде в майбутнє рідна Україна,

У світле і високе майбуття.

І наш народ — одна свята родина,

А кожен з нас в родині цій дитя.

                           

                   

Ведучий: Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї.

- це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.

Ведуча. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

ПІСНЯ

                        

Ведучий: Здавна наша околиця також славилась чудовими вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали оселі. Не було (та й зараз немає) жодної хати в селі, в якій би вони не красувалися.

Ведуча: Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візитівкою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.           

                                                 ( тримають вишиті рушники)

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться, і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінко, що нашила квіти!

Душа мого народу – рушники –

Барвінками і мальвами зігріта.

                              

                  

ВИШИВАНКА

Є на вишиванці розмаїті квіти —

Це ж країна наша перлами розшита.

Є на ній і гори, є на ній долини,

Все, що є найкраще у Вкраїні милій.

Є на ній і півники святкові,

Є на ній і квіти малинОві.

Синя нитка — птиці прилітають,

А червона — квіти розквітають.

Листя вишиванки зеленаве,

Голуб із голубкою — до пари.

Щоб любов до краю розквітала,

Слава України не пропала.

Вишивали добрі прабабусі руки,

Щоби пам'ятали внуки і правнуки.

Щоби своїм дітям в пам'ять передали,

І щоб рідну землю завжди шанували.

Матінко Небесна на руках із Сином,

Від біди й недолі збережи Вкраїну,

Від рук загребущих, лиха і напасті,

Щоб, як вишиванка, розквітало щастя.

ПІСНЯ

  Ведучий. Не зникає цей витвір мистецтва і донині  в нашій школі - дівчатка рівненько кладуть стібки на полотні, вишиваючи собі чи братику сорочки, дехто прославляє його у піснях, чи у своїх авторських віршах.

Ведуча:  Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь, бабусь та матусь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до неньки-берегині, до пісні й до вишивки.

                           Нехай слова і пісні милозвучні

                          Для вас лунають знов і знов,

                          Хай будуть в серці нерозлучні

                          Добро, надія, віра і любов!

                          Хай вам сміється доля журавлина,

                          Поля розлогі колосом цвітуть,

                          Нехай червоні ягоди калини

                          На  вишиванках осявають путь.

Ведуча.Людське безсмертя з роду і до роду

                Увись росте з коріння родоводу.

               І тільки той, у кого серце чуле,

               Хто знає, береже минуле

               І вміє шанувать сучасне, -

              Лиш той майбутнє

               Вивершить прекрасне!

                                                  Звучить пісня «На щастя, на долю»