Наталя ТИХОЛОЗ
ЦЕ БУЛО 130 РОКІВ ТОМУ.
Шлюбне фото Івана та Ольги Франків. Київ, 1886 р.
«З початком 1886 року, починаючи 30-ий рік життя, я міг би почати й нове життя, родинне. Коли б така була Ваша воля…», – писав Іван Франко 27 жовтня 1885 р. у листі до своєї нареченої Ольги Хоружинської. Бо ж і справді, дозрів уже до того віку, у якому хотілося власного родинного затишку і тепла…
Ольга Хоружинська ще зі шкільної лави мріяла «вінчатися у білій сукні з фатою, вінчатися іменно в квітні, а не травні», бо вірила у забобони, що травневі («майові») шлюби нещасні (бо, мовляв, хто у маю одружиться, той і буде усе життя маятися). А ще хотіла, щоб «чоловік і гості були у фраках». Фраки узяли «напрокат», а от пошлюбилися таки у «маю», бо через юридичні формальності дату весілля довелося посунути.
Відтак 4 (за новим стилем – 16) травня 1886 р., у неділю, в церкві при Колегії Павла Ґалаґана по вул. Фундуклеївській (тепер Богдана Хмельницького, 11) у Києві ІВАН ФРАНКО ОДРУЖИВСЯ З ОЛЬГОЮ ХОРУЖИНСЬКОЮ.
30-літній галичанин, на той час уже – відомий поет і публіцист, взяв шлюб із 22-літньою освіченою панночкою родом зі Слобожанщини.
Ось як згадував про ці памʼятні події історик і літературознавець Гнат Житецький:
«Травня місяця 1886 року Франко удруге приїхав до Києва і оселився у галичан-студентів Крачковського та Киричинського, в помешканні власника “Минеральных вод”, галицького емігранта Качали, небожем якому приходився медик Киричинський. Не так багато часу гаяв молодий вчений на женихання, як на студіювання київських наукових матеріалів. …Пам’ятаю, як в тісній квартирі Трегубова всі вже дружки зібралися, прибули й бояри – Киричинський, Крачковський, Гнат Житецький, В. Ігнатович, одяглася й молода до вінця, а молодий затримався в кабінеті хазяїна за переписом якогось цікавого старого вірша, доки йому рішуче не нагадали, що пора й про урочистий час згадати. Іван Якович переодягся в сюртук, і ми в ясний тихий день пішки посунули процесією через шкільний двір до церкви».
Таїнство шлюбу здійснив священик Симеон Трегубов. Після обряду у церкві відбувся святковий обід для молодих та гостей. Як годиться на весіллі, усі їли, пили, співали, а ще – виголошували тости. Меню святкового столу не збереглося, проте відомо, що пили вино, а лейтмотивом усіх виступів було єднання України – Західної і Наддніпрянської. Бо ж шлюб австро-угорського громадянина, яким був Іван Франко, з підданою Російської імперії – Ольгою Хоружинською сприймався як символ соборності і був виявом політичних мрій київських «старих громадівців» про обʼєднання з галичанами.
Колегія Павла Галагана в Києві (вул. Фундуклеївська; тепер вул. Богдана Хмельницького, 11). Тут у Церкві Святого Апостола Павла 4 травня 1886 року взяли шлюб Іван Франко та Ольга Хоружинська. Церкву ліквідували більшовики у 1920-ті роки. Сьогодні у цьому приміщенні – виставкові зали Національного музею літератури України.
Антоніна Трегубова, рідна старша сестра нареченої, згадувала:
«Як зараз, бачу я перед очима показну постать Житецького Павла Гнатовича, його дуже красиве, виразне обличчя, очі, що разом сміються й проймають, склянка вина у руці – і наче чую проникливий його голос і його пропонування випити за міцне єднання Галичини та України. Він, та і не він один, дивився на шлюб галичанина з українкою як на до деякої міри політичний крок. Після промови Житецького хтось крикнув: “Гірко!” Молодий не знав, що то воно означає, поки мій чоловік не дав йому пояснення, поцілувавши мене. Ольга відповіла молодому поцілунком…»
Того-таки дня увечері молодята відбули потягом до Львова…
Від цієї знаменної події починається нова сторінка життя нашого класика уже як одруженого чоловіка та батька сімʼї. Бо ж невдовзі по тому зʼявилися на світ і малі Франчата – троє синочків Андрій (1887–1913), Тарас (1889–1971), Петро (1890–1941) і донечка Анна (1892–1988). Народилася справжня сімʼя зі своїми буднями і святами, труднощами і радощами, втратами і здобутками, звичками і традиціями…
Немає коментарів:
Дописати коментар