28 травня
1888 року виявився незвичайним днем для родини Шептицьких. День сповнений
радості й смутку, сліз та молитов. Роман вирушав до монастиря у Добромиль.
Виїзд був урочистим та зворушливим. Рано-вранці батьки разом із Романом
молилися в родинній каплиці, мати зі слізьми на очах благословляла в дорогу.
Вже в монастирі Роман, проводжаючи їх біля воріт, радісно махав їм рукою і
нагадував щасливу дитину, яка нарешті отримала свій вимріяний подарунок. Софія
писала в своєму щоденнику: “Думаю, що Ісус вдоволений, бо кожен, як міг, зложив
Йому жертву”. А батько все повторював, дякуючи Богові, що не гідні вони такої
святої дитини.
Серце Романа переповнювало відчуття щастя і дивної
легкості. Мрія його сповнилася. Молився гаряче і щиро зі слізьми безмежної
радості - відтепер він буде з Господом. У монастирі Роман провадив суворо
аскетичне життя. Проявив себе дуже смиренним, скромним, побожним, сумлінним,
відповідальним. Завдяки його швидкій пристосованості до монастирських умов,
моральним та високодуховним якостям характеру, прагненням досягти досконалого
монашества, настоятелі монастиря скоротили термін випробовувань з шести місяців
до одного. Першого липня 1888 року Роман Шептицький одержав василіянську рясу і
змінив світське ім'я на монаше – Андрей. Церемонія відбулася в неділю після
відправлення Часів перед Службою Божою в церкві. Після переодягнення в рясу
розпочався термін ще одного випробування, що мав тривати півтора року. Брат
Андрей, незважаючи на своє графське походження, намагався не відрізнятися від
інших братів, дотримуватися принципів бідності та скромності. Спав на твердому
ліжку, вкриваючись благеньким рядном, споживав грубу просту їжу, багато часу
проводив у молитвах та медитаціях, вибирав собі в монастирі завжди найважчу,
чорну роботу. Це знову помітили, й настоятелі вирішили дозволити йому скласти
перші обіти. Це сталося 13 серпня 1889 року після трьохденних реколекцій. Саме
тоді він склав присягу Василіянського Чину: “Я, Андрей, Александер Роман
Шептицький, Чину святого Василія Великого, присягаю Господу Богові в св. Тройці
Одному заховати убожество, чистоту, послух, а також присягаю постійно, аж до
смерті перебувати в тім святім Згромадженні...” Господь благословив його
сповнити цю святу обітницю.
1890 року
брат Андрей Шептицький виїжджає до Кракова на богословські студії, де окрім
філософії та богослов'я, опановує грецьку та латинську мови, закінчивши їх зі
ступенем доктора. Вважав, що вдосконалюватися духовно, потрібно навчаючись.
Після іспитів виїздить до Кристинополя (нині Червоноград), де готується до
вічних обітів. І там 13 серпня складає їх. Під час Служби Божої брат Андрей
змінює обряд, що дає йому право на свячення. Свячення відбувалися протягом
тижня в Перемишлі, а 22 серпня їх завершив єпископ, вчений, богослов Юліян
Пелеш. Того ж року о. Андрей закінчив докторат з філософії та богослов ' я у
єзуїтській колегії у Кракові. 1895 року о. Андрея призначили заступником
настоятеля і бібліотекарем, обрали магістром послушників. Крім того, в
монастирі він проводив лекції із класичних мов для монахів, займався
місіонерською працею.
Духовне
зростання його було визначним і дуже швидким. 1896 року о. Андрея призначають
на посаду ігумена монастиря св. Онуфрія у Львові. Саме це дало йому багато
можливостей проявити себе не тільки в церковних, а й у мирських важливих
справах. Новий ігумен розпочав широку місійну діяльність. Слава про чудового
проповідника ширилася у найвіддаленіші куточки Львівщини. Люди приходили
здалека, щоб лише послухати його, подивитися на нього. Дивовижне світло
випромінювали його глибокі мудрі очі, дивилися в душу кожному. Харизма його
була настільки сильною, що люди, які роками не сповідалися і не вважали себе
дуже релігійними, під час тих проповідей каялися, падали навколішки зі слізьми
на очах, приступали до сповіді та приймали з його рук Причастя. Але о. Андрей
розумів, що проповідей замало, щоби ширити серед народу слово Боже, воно
повинно бути доступним усім у якійсь іншій формі. З його ініціативи було
засновано друкарню, де почали видавати релігійні та духовні книжки. А 19 травня
1897 року завдяки Шептицькому вийшов у світ перший номер релігійного часопису
“Місіонар” накладом 10 тис. примірників. Крім того, він викладав моральну
догматику та теологію у вищій школі оо. Василіян у Кристинополі. У Львові
подеколи влаштовував реколекції, конференції для духовних осіб. Як у церковних
колах, так і серед народу Шептицький став дуже популярним. Це не зосталось
непоміченим. Невдовзі на вимогу настоятелів о. Андрей погоджується прийняти сан
єпископа.
Отця Андрея
Шептицького на єпископа Станіславівського номінував 17 червня 1899 року Папа
Лев XIII . Хіротонія відбулася в соборі Святого Юра у Львові. А вже 24 вересня
новий владика приїхав до Станіславова і відслужив Архієрейську Службу Божу. Щоб
пізнати вірних, він зустрічається з людьми, сповідає, їздить єпархією. Побував
на Гуцульщині, на Буковині... У Станіславові навідує школи, бурси, в'язнів у
тюрмах, дає їм духовні науки, засновує бібліотеку для духовенства. Планував
збудувати навпроти катедри у цьому місті духовну семінарію... Прагнув зробити
ще більше для своєї пастви, для свого народу.
Після смерті Митрополита Юліяна
Куїловського 4 травня 1900 року вже було зрозуміло, хто гідний цього поста і
хто стане новим Митрополитом. У жовтні владика Андрей Шептицький виїхав із
прочанами до Рима й побував на аудієнції у Папи, на якій Святіший повідомив
його про номінацію і поблагословив. Канонічний процес з номінатом відбувся у
каплиці папського нунція, де Шептицький склав присягу на вірність Папі. Окрему
присягу склав цісареві Францові Йосифові 17 грудня 1900 року. Отож, його
офіційно визнано Архієпископом, Митрополитом Галицьким.
Відправивши Службу Божу в
Станіславівській катедрі, Шептицький прощався зі своєю паствою зі слізьми на
очах. Сумно йому було покидати своїх вірних, але його чекали нові обов'язки,
важливі для Церкви та народу справи. З храму парафіяни проводжали свого
улюбленого владику на залізничний вокзал. На кожній зупинці поїзда нового
Митрополита вітали юрби людей, вірні, духовенство, євреї... А коли потяг прибув
до Львова, у місті урочисто озвалися дзвони в усіх храмах. Святкова
інтронізація відбулася 17 січня 1901 року в соборі св.Юра. На привітання вірних
та духовенства Митрополит схвильовано відповів, що тільки велика любов до свого
народу спонукала його взяти цю важку ношу.
Немає коментарів:
Дописати коментар