Мова – невичерпний засіб спілкування. У
мові відображено життєвий досвід людства від давнини до сучасності. При цьому
вона відбиває не тільки те, що є на поверхні, а й внутрішню суть речей, не лише
світ матеріальний, а й світ ідеальний, духовний, який віддзеркалюється у
світогляді, ідеології, фольклорі, писемній творчості. Передусім через мову ми
пізнаємо свій народ, його ментальність, культуру, історичний досвід. Чим краще
ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні.
Вбираючи знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній
світ, або мікрокосм, формує себе як особистість. Щодня ми реалізуємо себе,
виявляючи ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найбільше цей процес
відбувається в мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина володіє
мовою, вона має могутній засіб впливу на інших людей і досягнення поставленої
мети. І тут важливо, щоб цей засіб використовувався для примноження добра, а не
зла. Щоб особисті цілі не суперечили суспільним, загальнолюдським. Як відомо,
словом можна і вбити, і повернути до життя. Людину, що вміє гарно говорити,
шанують, захоплюються нею, прагнуть бути в її товаристві. А щоб навчитися
правильно і гарно говорити, потрібні три головні передумови: володіти технікою
мовлення; знати основні психологічні засади стосунків між людьми і, що
найголовніше, мати що сказати!
А чи вміємо ми спілкуватися? В основі
спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські цінності, як
доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. І хоч ми
сьогодні нарікаємо. Що наші культура і мораль знизилися, мовленнєвий етикет
збіднів, однак мова наша, її скарби засвідчують: у минулому не так було. Адже
за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему
мовленнєвого етикету, що є феноменом і виразником його загальної культури.
Українська мова є державною мовою
України, яка для більшості її громадян є і рідною, мовою українського народу,
який творив її упродовж багатьох століть. Головна функція мови полягає в тому,
що вона є засобом спілкування, пізнання нагромаджених людством культурних
цінностей, а також засобом самовираження особистості. Рідна мова формує почуття
прекрасного, робить естетичне чуття тоншим, чутливішим. Як форма вияву
національної і особистісної свідомості вона є засобом самопізнання,
саморозвитку і самореалізації людини. Вільне володіння мовою забезпечує
здійснення творчих можливостей учнів в усіх сферах життя. Основна мета її
формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка
володіє вмінням й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися
засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої
діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).
Мова, мовна система – це засіб
збагачення розвитку і реалізації мовлення кожної особистості, що
загальноосвітня школа повинна готувати передусім гуманних, освічених людей, які
спроможні критично осмислювати суперечливу інформацію, давати їй відповідну
оцінку з позиції загальнолюдських і національних цінностей, а також на кожному
рівні практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих
ситуаціях. Аби забезпечити розвʼязання поставленої мети і завдань, що з неї
випливають, а також щоб надати шкільному курсу рідної мови більшої практичної
спрямованості, зміст програми диференційовано на чотири взаємоповʼязані
змістові лінії: лінгвістичну, комунікативну, культурологічну і діяльнісну.
Істотно оновлена комунікативна змістова
лінія програми, яка визначає зміст роботи над формуванням в учнів умінь
сприймати усне й писемне мовлення, відтворювати, самостійно будувати усні й
письмові висловлювання різних жанрів, які необхідні учням у період навчань, в
життєвому спілкуванні. Навчити учнів гарно володіти мовою можна лише в процесі
мовлення. При цьому гармонійно мають розвиватися усі чотири види мовленнєвої
діяльності – аудіювання, говоріння, читання і письмо.
Аудіювання і читання є рецептивними
видами мовленнєвої діяльності, говоріння і письмо – продуктивними. Аудіювання є
основою спілкування. Не слід його змішувати зі слуханням. Слухання – це
передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання передбачає
процес сприймання і розуміння усного мовлення. Важливою психологічною
особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього виду мовленнєвої
діяльності у природних умовах спілкування. Тому вчені виділяють репродуктивне і
продуктивне аудіювання. У шкільній практиці репродуктивне застосовують у
процесі проведення усних переказів (докладних, с тислих чи вибіркових) та
підготовки до творчих робіт. Аудіювання – це такий вид мовленнєвої діяльності,
під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його.
Ефективність смислового сприймання усного мовлення великою мірою залежить від
підготовленості слухачів до сприймання, від того, як вони вміють слухати.
Сприймати усно передавану інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально,
докладно або критично.
Глобальне, або ознайомлювальне,
аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, ділити
його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.
Докладне аудіювання передбачає
найповніше сприймання змісту повідомлення, усвідомлення деталей змісту кожного з
його елементів.
Критичне аудіювання, ґрунтуючись на
глобальному і докладному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого,
мотивованої оцінки сприйнятого твердження, критичного осмислення, сприйнятого
на слух. Цей вид аудіювання практикують
під час переказу тексту з творчим завданням.
Починаючи з 5-го класу, школярі
практично ознайомлюються з основними видами мовленнєвої діяльності. Учні
повинні засвоїти, що аудіювання – це один із шляхів пізнання навколишнього
світу. Слухати усну інформацію означає
не лише сприймати певні звуки, слова, а й розуміти почуте з метою відповідного
реагування на нього: виконувати певні дії, дізнатися про щось нове, дістати
естетичну насолоду, реагувати певним чином на запитання, прохання.
Належну увагу слід приділяти формуванню
в учнів уміння читати. Серед навчальних досягнень учнів 5-11 класів з
української мови читанню як одному з видів мовленнєвої діяльності відводиться
неабияка роль (читання мовчки і вголос).
У процесі читання розвʼязуються
різноманітні комунікативні завдання:
читати, щоб а) здобути знання;
б) навчитися щось робити;
в) дістати естетичну насолоду.
Відповідно до цих завдань реалізуються й
різні види читання (ознайомлювальне, вивчальне, вибіркове).
Ознайомлювальне читання застосовують для
попереднього ознайомлення з книжкою, журналом. Переглянувши анотацію, передмову
або зі змісту найважливіші положення, читач має дістати чітке уявлення про
цінність та корисність книжки.
Вивчальне читання. У процесі такого
читання учень зʼясовує не зовсім зрозумілі та слабкі місця в поясненнях, дає
власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного
творчо й критично.
Вибіркове читання – це швидке читання. У
процесі читання учень, охопивши текст загалом, акцентує увагу тільки на
потрібних йому аспектах. Його застосовують для повторного читання книжки після
попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне
місце, яке читають.
Якщо аудіювання та читання є
рецептивними видами діяльності, то письмо, як і говоріння, є видом
продуктивним.
Аудіювання-письмо (учень слухає,
сприймає та записує: план, конспект, диктант, переказ), читання-письмо (учень
читає та записує: тези, план, конспект, реферат, анотацію). У процесі
підготовки відповіді на уроці, доповіді, реферату вдаються до такої форми
читання-письма як тематичні виписки. Їх роблять після читання та осмислення
змісту певного розділу підручника або посібника. Найчастіше виписки оформляють
у вигляді цитат із точним посиланням на джерело. Письмо має такі самі
механізми, що й говоріння.
Комунікативною змістовою лінією програми
з рідної мови передбачено створення власних усних і письмових висловлювань – як
монологічного, так і діалогічного характеру. Перевіряється здатність учнів
складати, розігрувати діалогічні висловлювання за допомогою відповідних
критеріїв. При цьому звертається увага на ступінь повноти вираження теми,
самостійність під час виконання роботи, рівень виявлення творчих здібностей,
аргументацію висловлених тверджень, додержання правил спілкування, використання
реплік для підтримування, стимулювання діалогу. За програмою учні складають
діалоги відповідно до запропонованої ситуації спілкування, повʼязаної з
життєвим досвідом учнів (5 клас); з особистими враженнями, спостереженнями (6
кл.); з характеристикою людей дискусійного характеру (7 кл.); самостійне
визначення теми (8 кл.); приватна розмова, обговорення певної теми, дискусія (9
кл.); самостійне визначення теми й змісту діалогу (10-11 кл.).
Діалогічне мовлення являє собою ланцюг
реплік, які супроводжуються в процесі спілкування двох або кількох осіб, тому в
діалогічному мовленні найбільш яскраво виявляється функція мовлення як засобу
спілкування. Діалог учні повинні створювати й розігрувати відповідно до певної
комунікативної мети, теми висловлювання, додержуючись норм літературної мови, використовуючи
формули мовленнєвого етикету.
Мовний етикет – національно специфічні
правила мовної поведінки, що
реалізуються в системі стійких виразів (етикетних формул), усталених для
використання в різних ситуаціях спілкування для ввічливого контакту зі
співрозмовником (під час вітання, звертання, знайомства, висловлювання подяки,
прощання тощо). Матеріали для контрольних завдань з перевірки сформованості
діалогічного мовлення добирається з урахуванням рівня підготовленості учнів,
контроль здійснюється за варіантами. У слабкому за рівнем підготовленості класі
можна обрати перший варіант, для другого – учні розігрують діалог без допомоги
вчителя:
прохання – відмова – запитання –
тлумачення – реакція на відповідь;
запитання – відповідь – запитання –
відповідь – реакція на відповідь;
вітання – відповідь – запитання –
відповідь – реакція на відповідь;
скарга – запитання – відповідь – порада
– реакція на відповідь;
прохання – відмова – запитання –
пояснення – реакція на відповідь;
запитання – відповідь – зустрічне
запитання – тлумачення – незгода – реакція на незгоду;
твердження про щось – запитання –
відповідь – подив – пояснення – згода (незгода) – реакція на незгоду тощо.
Основними видами перевірки рівня мовленнєвої
підготовки є перекази і твори. Важливим завданням у процесі навчання рідної мови є забезпечення
взаємозвʼязку чотирьох змістових ліній.
Немає коментарів:
Дописати коментар