пʼятниця, 31 березня 2017 р.

"Мамину турботу збереже сорочка, захистять від лиха хрестиків рядочки" (сценарій до Свята матері та Дня вишиванки)

              

Без свята нема святині,
Кришталяться будні у часі,
А Мати – найстарша Богиня
В сімейному іконостасі. 

У 1990 році повернулося до нас правічне свято – День матері. Із року в рік у другу неділю травня в Україні вшановують наших берегинь – матерів. 

Спасибі вам і доземний поклін 
за життя, любов і турботу.
Хай слава лине із усіх сторін!
Без матері не буде родоводу!


               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!
               Доброго дня всім, хто в гості завітав!
               Доброго дня, великій цій родині!
               Шановні гості, ми вітаємо вас!
               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці
         І дарувати хліб із золота – пшениці,
         Щоб хліб святий був завжди на столі,
         Й щасливі були всі на українській цій землі.
             Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
           
              Віншуєм вас привітним гожим словом.      (Вручають коровай)

Вже ведеться так роками,
Що в другу неділю травня
Ми святкуєм свято мами,
Неньок славимо піснями.

А сьогодні до нас з вами
Також свято завітало,
Україну звеселило
Й вишиванку привітало.

Для людей це свято скромне.
Ми ж радіймо та співаймо,
Працю мамину невтомну
В пісні й слові прославляймо!

Як добре нам жити і знати,
і вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мама,
Немає у світі для нас.
Воно, мов зоря світанкова,
Як хліб і людська доброта,
Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
Із ним веселіше нам жити,
Бо матір'ю в ріднім краю
Назвали дорослі і діти 
Вітчизну любиму свою.

Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.
У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.
Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.
Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає, оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.

Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця й від молока матері.
У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.  Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.

Пісня лунає по всій Україні —
Матусине свято прийшло до нас нині.
Щиру подяку ми неньці складаєм,
Здоров'я і щастя рідненькій бажаєм.
Рідна мати, Матір Божа, Мати Батьківщина —
Три цілющих вічних слова — Вся моя родина.

Перша мати — то рідненька,
Що на світ зродила,
Що пестила, доглядала,
Добра-правди вчила.
Друга мати — Україна,
Рідная землиця!
Третя мати — це Марія,
Небесна цариця.
Моя люба мати, Калиновий цвіт.
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль.
Моїм є твоє горе,
Моїм є твій біль.
Твоя світла радість
Радує й мене,
А твій жаль проймає
Й серденько моє.
Бо ж я, моя мамо,
Твоя кість і кров,
Ти мене родила,
Ти є мій покров!
Ти мене борониш
Від усіх тривог,
Най благословить тебе
З неба Господь Бог!

ПІСНЯ

Ведуча.  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все    вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. .
Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.
         Мати, проводжаючи свою дитину в дорогу, благословляла її хлібом на вишитому рушникові. Саме в той рушник чи сорочку, яку дитя носитиме на тілі, вкладала вона свої думки, сподівання на гарну долю дитини, на щасливе майбутнє. Тому вишиті сорочки, рушники, обруси – це закодовані добром, любов’ю та молитвами символи, які неодмінно оберігатимуть власника від усього лихого.
Ведучий: Тому саме матерям та одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці присвячене сьогоднішнє наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.
Ведуча.Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.  
            
                 Сорочку-вишиванку                                                                                                         До самого світанку
        Вишивала дівчина в сиву давнину.
        Схрещувались ниточки,
        Розквітали квіточки:
        Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Стало все барвистеє.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
                Барви кольорові:
               Зелень – то діброви,
                Молодість, надія, злагода і мир;
                Жовтий – то колосся,
                Й плодовита осінь,
                І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

ПІСНЯ
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Вишиваючи сорочку дитині, мати вкладала у свою працю все тепло душі, замовляла візерунком щасливу долю своїй кровиночці.

Сорочка-оберіг 


Вишивала мама синіми нитками 

зацвіли волошки буйно між житами. 

Узяла матуся червоненьку нитку — 

запалали маки у пшениці влітку. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стали квіти України: 
маки та волошки, мальви біля хати… 
Долю для дитини вишивала мати.



Шила-вишивали хрестики зелені — 

зашуміло листя на вербі й калині. 

Золотилось сонце у розлогій кроні. 

Вишивала долю, наче по долоні. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стали символи Вкраїни: 
і верба, й калина, сонях біля хати… 
Щастя для дитини вишивала мати. 




Білими по білім вишивала ненька, 

до ниток вплітала всю любов серденька, 

Дрібно гаптувала росяні мережки, 
щоб не заростали у дитинство стежки. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стала рідна Україна. 
Мамину турботу збереже сорочка, 
захистять від лиха хрестиків рядочки.

ПІСНЯ
Ведучий: Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.Здебільшого в Україні  переважали вишивки червоними та чорними нитками. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.
Ведуча: Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв - витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! Мабуть, у кожному домi зараз є вишиванки, вишивані рушники. Неможливо забути це дивне народне мистецтво…                             
Ведучий: Ми віримо, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.                            
 
 Веселкою сплелися кольори 


 На вишиванці, наче доля. 

На ній — тобою прожиті роки, 

Усі достоту, з радощами й болем. 
Усе на ній: вечірняя зоря, 
І росами умите раннє сонце, 
На ній і сльози, й посмішка твоя, 
Хатинка рідна і твоє віконце. 


ПІСНЯ

Ми, українці, нація прадавня,                   
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.





Своє світосприймання й заборони
Як і свої ліси, річки й поля...


Свої казки, легенди і повір’я,

Дотепні жарти і слова ясні,

Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.


Усе, що є в нас, в праці здобували,


Пройшли дорогу в світі нелегку.

Та завжди хлібом друзів зустрічали

На вишитому шовком рушнику..
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків,
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.


Й сама земля дала нам рідне слово,


Робочі руки й щирі почуття.

Й дитинну душу світлу, пелюсткову,

І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.

                           
                   
Ведучий: Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї.
- це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.
Ведуча. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.
Вічна пісня барв і кольорів,


Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!


ПІСНЯ
                        
Ведучий: Здавна наша околиця також славилась чудовими вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали оселі. Не було (та й зараз немає) жодної хати в селі, в якій би вони не красувалися.
Ведуча: Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візитівкою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.           
                                                 ( тримають вишиті рушники)
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться, і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінко, що нашила квіти!
Душа мого народу – рушники –
Барвінками і мальвами зігріта.
                              
                  
ВИШИВАНКА


Є на вишиванці розмаїті квіти —

Це ж країна наша перлами розшита.

Є на ній і гори, є на ній долини,

Все, що є найкраще у Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинОві.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.




Вишивали добрі прабабусі руки,

Щоби пам'ятали внуки і правнуки.

Щоби своїм дітям в пам'ять передали,

І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна на руках із Сином,
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб, як вишиванка, розквітало щастя.


ПІСНЯ

  Ведучий. Не зникає цей витвір мистецтва і донині  в нашій школі - дівчатка рівненько кладуть стібки на полотні, вишиваючи собі чи братику сорочки, дехто прославляє його у піснях, чи у своїх авторських віршах.

Ведуча:  Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь, бабусь та матусь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.


Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.




Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до неньки-берегині, до пісні й до вишивки.
                           Нехай слова і пісні милозвучні
                          Для вас лунають знов і знов,
                          Хай будуть в серці нерозлучні
                          Добро, надія, віра і любов!
                          Хай вам сміється доля журавлина,
                          Поля розлогі колосом цвітуть,
                          Нехай червоні ягоди калини
                          На  вишиванках осявають путь.

Ведуча.Людське безсмертя з роду і до роду


                Увись росте з коріння родоводу.

               І тільки той, у кого серце чуле,

               Хто знає, береже минуле
               І вміє шанувать сучасне, -
              Лиш той майбутнє
               Вивершить прекрасне!


                                                  Звучить пісня «На щастя, на долю»