Іноді гарна цитата відомої людини, відкриває якусь нову істину.
Тут зібрані цінні поради відомого українського поета, дисидента, людини з сильним характером Василя Стуса, який пішов з життя 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
За свої недовгі 47 років життя борець за Україну виніс багато випробувань. Своєю мудрістю в листах з тюрми поет ділився з сином Дмитром. Пропонуємо вам кілька настанов Василя Стуса, які він дав своїй коханій дитині.
- Характер – це головне
Коли Ти матимеш свій характер — щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше — за всякі там університети. Бо характер — це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися — коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом1, але без характеру.
- Безхребетні досягають успіху легше, але живуть нецікаво
Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром“, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя.
- Бути собою
Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!). Це гарба сіна, сяк-так наваленого на купу, під якою пищить, як руда миша, квола натурочка маминого мазунчика — хай навіть і з сивим волоссям на голові. Це — вкрай безнадійний варіант людського існування, бо тут уже ніхто не порятує — коли немає самого себе. А коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.
Хочу, щоб Ти був схожий на башту, а не на гарбу сіна.
- Вести щоденник
Я вже Тобі радив, сину — вести щоденник? Веди його. Це виробляє стиль, спонукує до глибшого думання. Нехай це буде щоденник Твоїх почувань, емоцій, думок. У ньому Ти ніби стаєш жити в двох особах: той — що живе, і той, що спостерігає за собою. Ніби існуєш у двох проекціях. Це ніби перше збагнення Вічності, таємниче циганське дзеркало, яке ворожить, нічого ясно не кажучи, а тільки натякаючи (знаєш мову ворожок?).
- Остерігатись телевізора і не дивитись поганих фільмів
Погані фільми дивитися — шкідливо, як і погані читати книги. Вони зменшують, а не збільшують читача. Краще вже — кудись у парк, ліс, на озеро, в концерт. Бійся телевізора, подивляйся тільки справжній мінімум. Є такі хвороби, які непомітно посідають людину. Одна з них — любов до телепередач.
Список книг, які радив Василь Стус прочитати своєму сину
- Вірші Бориса Пастернака (цитата: «Це — геній. Вчи його вірші напам’ять, повторюй про себе — під кожен настрій, аби розжувати, розчовпати, що це геній. Який він майстер — душі!»)
- Поезія Гете
- Поезія Рільке
- Л.Толстой «Дитинство. Отроцтво, Юність»
- Селінджер “Над пропастью во ржи“.
- Оповідання В.Распутіна .
- І.Еренбург «Люди, роки, життя»
- “Іудейська війна“ Ліона Фейхтвангера (це три великі прецікаві романи).
- Іван Франко (вірші, велику прозу, поеми, особливо — “Мойсей“, “Похорон“),
- Леся Українка (драми).
- Альбера Камю “Сторонній“ і оповідання-нариси.
- Біблія
- Коран
- Драми Шекспіра
- Достоєвського (насамперед «Ідіот», «Брати Карамазови», «Біси»).
- Драми Г.Ібсена і Теннессі Уїльямса.
- Японська проза (Кобо Абе, Ясунарі Кавабату, Кендзабуро Ое, Акутагаву Рюноске)
- Роботи філософів-стоїків Монтеня, Боссюе.
- Р.Коуэн «Історія життя»
- Дж. Силк «Великий вибух»
Немає коментарів:
Дописати коментар