ЯСКРАВА ЗОРЯ ГАЛИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ

 У кожного народу, як на зоряному небозводі, є постаті різної яскравості і величини. Однією серед таких постатей українського народу є Маркіян Шашкевич, котрий народився, виріс і працював на нашій українській землі – у Галичині.
Мав коротке життя, але якою яскравою зорею засвітила його постать! За 32 прожиті роки він визначився на Західній Україні як перший народний поет, прозаїк, публіцист і перекладач, автор першої книжки українською мовою “Русалка Дністровая”. У чому полягає його заслуга перед українським народом, через що народ так велично вшановує його пам'ять? Його ім'я носять багато українських шкіл та навчальних чи інших просвітницьких закладів в Україні і за її межами. Його ім'ям названі вулиці, площі. На горі біля пам'ятника, який встановлено коло села Підлисся, де народився М. Шашкевич, щорічно в першу неділю серпня збирається народ на урочисте вшанування пам'яті людини духу та віри. Все це говорить про те, що український народ високо оцінює те, що Маркіян Шашкевич зробив для нього. Людина з дитинства виробляє собі спосіб життя, який, неначе річкова вода, тече певним руслом до часу, поки якась перешкода на шляху не змусить її змінити свій напрям. Така зміна життя від загальноприйнятого способу була викликана у М. Шашкевича певною обставиною. Існує легенда, яка нібито пояснює майбутні дії о.Шашкевича:
«По селах і містах ходив бідний єврей, котрого називали "вічним". Він, казали, не може померти, блукає по землі за те, що коли Ісус ніс хрест на Голгофу і зімлів, а жінки хотіли йому дати води, підійшли до криниці, яка була на подвір'ї у цього "вічного" юдея,
«По селах і містах ходив бідний єврей, котрого називали "вічним". Він, казали, не може померти, блукає по землі за те, що коли Ісус ніс хрест на Голгофу і зімлів, а жінки хотіли йому дати води, підійшли до криниці, яка була на подвір'ї у цього "вічного" юдея, «По селах і містах ходив бідний єврей, котрого називали "вічним". Він, казали, не може померти, блукає по землі за те, що коли Ісус ніс хрест на Голгофу і зімлів, а жінки хотіли йому дати води, підійшли до криниці, яка була на подвір'ї у цього "вічного" юдея, «По селах і містах ходив бідний єврей, котрого називали "вічним". Він, казали, не може померти, блукає по землі за те, що коли Ісус ніс хрест на Голгофу і зімлів, а жінки хотіли йому дати води, підійшли до криниці, яка була на подвір'ї у цього "вічного" юдея, то він не дозволив навіть набрати води. Тепер за кару юдей ходив по землі обідраний і бідний і просив милостині. Діти юрбою бігали за ним і кричали: "Чому ти не дав напитися води?" Одного разу серед дітей, які бігали за юдеєм, був і М. Шашкевич. Юдей повернувся до дітей і кричав: "А ти чому не дав напитися?" Кричачи так, юдей одночасно показував рукою на ту чи іншу дитину. Серед тих, на кого він  показував  рукою, був і Маркіян. І з того часу Маркіян подумав, як би  він  поступив, коли  був би на місці юдея. "А ти чому не дав напитися?" –  часто вчувалося йому, і він думав: кому, чого і коли він не дав напитися. Відповідь йому на це питання прийшла пізніше. Він зрозумів, що весь український народ відчуває спрагу рідного слова, рідної мови, своїх звичаїв. Розуміємо, що це легенда, котра містить правду про певні утиски, які терпів наш народ від австрійського уряду.
Маркіян Семенович Шашкевич (псевдонім Руслан Шашкевич) народився 6 листопада 1811 року  в селі Підлисся Золочівського повіту на Львівщині в сім¢ї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях. Але протягом всього життя  з любов’ю в серці  він згадував рідне Підлисся і писав про це у своїх поезіях:
Шуми, вітре, шуми, буйний,На ліси, на гори,Мою журну неси думкуНа підлиські двори. Підлисецька горо біла!Як тебе не бачу,Так ми тяжко, так ми сумно,Що трохи не плачу. З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. Але офіційна традиційна наука не цікавила його.  Я. Головацький  згадував пізніше: “Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях”.
У гімназійний період Маркіян Шашкевич почав писати вірші.21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько відмовився від сина. Тому Шашкевич  залишається жити у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. Двома роками пізніше Маркіян попросить батькового прощення у вірші «Син любимому отцю»:Прости ми, отче, прости! Бач, я ся каю,Жалем серце бідне моє прозябає,Твої ноженьки сльозами зливаю,Ах! прости синові, най не загибає.1833 року помер батько Шашкевича, і тому треба було дбати про сім¢ю. Він знову поступив у Львівську семінарію і по закінченні її  стає на службу парафіяльним священиком у селах Львівщини, а саме: у Гумниськах, Нестаничах і Новосілках. У ці рокú Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується слов¢янських культур,  знайомиться з “Енеїдою” І.Котляревського, граматикою О.Павловського, збіркою  народних пісень М.Максимовича.Маркіян починає думати над тим, як українську мову, яка названа мовою простолюддя, зробити мовою, рівною мовам інших народів. Український народ був в основному неписьменний. Знищити мову означало знищити націю. Щоб зберегти націю, потрібно було відродити мову. Потрібні були школи, в яких би навчали не іноземною, а рідною  українською мовою. Потрібні були книжки і журнали українською мовою. Потрібно було, щоб люди чули промови і проповіді на рідній мові, а не на іноземній, яку вони мало розуміли. Для цього потрібні були люди відважні, енергійні, які б пішли проти встановлених традицій. І М. Шашкевич вирішує бути одним із таких людей, віддати себе самого, щоб заспокоїти спрагу рідного народу за рідним словом. Він - енергійний, наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву, на подвиг, шукає однодумців і співпрацівників у справі відродження української мови. Він знаходить їх в особі Івана Вагилевича – людини палкої вдачі, із широким польотом фантазії, що прагнув рішучих дій,  та Якова Головацького – людини ініціативної, ділової, працелюбної, поміркованої і обачливої. Всі троє організовують гурток  західно-українських письменників під назвою "Руська трійця", який очолив М.Шашкевич.
"Руська трійця" почала нелегку працю над відродженням української мови, дбаючи про культурне відродження західноукраїнського народу. На своєму шляху вони зустрічали великі перешкоди, але завжди йшли вперед, перемагаючи всі
"Руська трійця" почала нелегку працю над відродженням української мови, дбаючи про культурне відродження західноукраїнського народу. На своєму шляху вони зустрічали великі перешкоди, але завжди йшли вперед, перемагаючи всі "Руська трійця" почала нелегку працю над відродженням української мови, дбаючи про культурне відродження західноукраїнського народу. На своєму шляху вони зустрічали великі перешкоди, але завжди йшли вперед, перемагаючи всі "Руська трійця" почала нелегку працю над відродженням української мови, дбаючи про культурне відродження західноукраїнського народу. На своєму шляху вони зустрічали великі перешкоди, але завжди йшли вперед, перемагаючи всі труднощі. І як ранішню зорю, що провіщувала настання світлого дня, вони дарують людям першу книгу народною українською мовою в Галичині, безсмертний альманах «Русалка Дністровая».  У своїй діяльності вони сміливо переступають встановлені тодішні правила – виголошувати промови і проповіді іноземною мовою, яку народ не розумів, тому користь з таких промов і проповідей була мала. Вони говорять до народу українською мовою, яка була йому рідна, близька, мила, зрозуміла. Очі людей наповнювались сльозами від радості почутого рідного слова. Він як семінарист, а потім священик, показав велику любов до рідної мови, культури, традицій. Наражався на небезпеку, але пам'ятав значення мови у житті людей, що почувалися українцями.
На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”. Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь українського патріота на намагання української шляхти й клерикалів ввести в рідну мову  латинську абетку. Так почалася в Галичині завзята «азбучна війна», яка то пригасала, то знов спалахувала аж до початку XX ст. Подібну,  хоч вже й не таку ситуацію зустрічаємо сьогодні, де певні кола людей хотіли б знівелювати та заперечити нашу мову.Проти ганебної політики австро-угорського уряду, який всіляко намагався принизити український народ, знищити його культуру, виступила передова галицька інтелігенція. Дбаючи про розвиток народної освіти,  поводир “Руської трійці” склав 1836 року першу “Читанку” українською мовою. Незважаючи на нагальну потребу появи «Читанки» для дітей, її вороже зустріла цензура. Тільки у 1850 році “Читанку” видав у Львові Яків Головацький,  і з того часу  вона з успіхом використовувалась у початкових школах Галичини.Матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоров¢я Шашкевича (зі студентських років він хворів на сухоти). У 1842 році поет перебрався до Новосілок й остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втратив зір і слух, паралізований, він ще кілька місяців страждав. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер і був похований у Новосілках Лісних. У 1893 тлінні останки його перенесено до Львова. У 1911році, у століття народження письменника, відбýлося величаве шашкевичівське свято з поставленням йому на Білій Горі хреста-пам'ятника.
Для нащадків не збереглося жодного прижиттєвого портрета Маркіяна Шашкевича. Слава пробудителя національної свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати посмертно. Його усний портрет подає Микола Устіянович: “Шашкевич був середнього росту, тонкої будови і м¢якеньких рис лиця. Синє і сумнеє око, юно-русе волосся і ніжність постави надали його подобі щось дівочого. Високе його чоло було уже в молоді роки пописане плужком глибоких думок... На лиці одбивалась якась-то тужливість і терпіння...”Маркіян Шашкевич справедливо вважається одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі. Тема національного відродження органічно єдналася у нього із закликом до боротьби проти суспільної реакції.
Під керівництвом Шашкевича гуртківці взялися за творення в Галичині нового письменства. 1833 року вони впорядкували рукó­писну збірку “Син Русі”, котра збереглася до наших днів. Складена вона в основному з поетичних творів учасників гуртка. Треба гадати, що М.Шашкевич не готував цю збірку до друку, а розціню­вав її як перевірку — чи є з ким братися за велике діло.
У збірці виразно прозвучав заклик до єднання народних сил, до національного відродження.Прямим продовженням вірша «До синів Русі» є мініатюра М.Шашкевича «Слово до чтителей руського язика»:
Дайте руки, юні други,Серце к серцю най припаде,Най щезають тяжкі туги,Ум, охота най засяде. Разом, разом, хто сил має,Гоніть з Русі мраки тьмаві;Зависть най нас не спиняє,—Разом к світлу, други жваві!Друга збірка Шашкевичевого гуртка — альманах «Зоря» (1834р.) — фольклорно-літературна.  Рукопис «Зорі» не зберігся. Проте відомо, що збірка відкривалася портретом Богдана Хмельницького та нари­сом М.Шашкевича про видатного полководця. До неї входили також вірші членів «Руської трійці».Цензор заборонив друкувати «Зорю».Згодом частина матеріалів із цієї збірки потрапила до «Русалки Дністрової». Все ж «Зоря», на думку дослідників, була за змістом набагато сміливішою, ніж «Русалка...».Після заборони «Зорі» члени «трійці»  зазнали переслідувань, за ними було встановлено поліційний нагляд. Тому за підготовку нової збірки М.Шашкевич і його друзі взялися лише тоді, коли трапилася нагода обминути віденську та львівську цензури. У 1836 році члени гуртка підготували згадану «Русалку Дністровую».
У Будимі (Будапешт) 1837 року і вийшла  «Русалка Дністровая» — третя збірка «Руської трійці». "Ця книга, -  за словами І. Франка, - ...хоть і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, була свого часу явищем нáскрізь революційним...»Збірку радо зустріли прогресивні діячі слов'янства і високо оці­нили її. «Русалка Дністровая» відіграла велику роль у справі національно-культурного відродження на західно-українських землях. Вона стала важливим надбáнням української культури, духовним скарбом народу, провісницею нового, демократичного письменства.
М. Шашкевич перший, а за ним І. Вагилевич та Я. Головацький почали збирати народні пісні. Шашкевич робив це переважно в рідному Підлиссі та в сусідньому селі Княжому. За час навчання в гімназії, а потім за семінарські роки в нього набралося більше десятка зошитів із пісенним фольклором.Ми не випадково торкнулися діяльності М. Шашкевича як фоль­клориста у контексті розмови про його поетичну спадщину, бо він як поет виростає з народної пісні. У поезіях «Туга», «Вірна», «Розпу­ка», «До милої», «Над Бугом» та інших, немовби написаних «на мелодію», багато пісенних образів і прийомів. Під віршем «Хмельницького обступлєніе Львова» так і зазначено: «Строєм народної пісні». Народною піснею стала й лірична поезія «Веснівка».
М. Шашкевич був тонким ліриком і полюбляв малі поетичні фор­ми. Єдиний його задум написати поему, яка мала називатись «Пере­кинчик бісурманський», залишився незавершеним. Був написаний тільки початок — три «пісеньки» про старого бандуриста.Спробував М. Шашкевич свої сили і в художній прозі. У «Русалці Дністровій» він опублікував романтичне оповідання «Олена», назвавши його казкою. Цей єдиний прозовий твір Шашкевича відзначається соціальною гостротою і вирáзним антикріпосницьким спрямуванням. Оповіданням «Олена» він поклав початок опришківській темі в українській літературі. Народні месники уби­вають пана і його посіпак, коли ті, відбивши у молодого селянина Семена   його  наречену,   повертаються  до  замку.   Характерно,  що і прізвище одного з головних героїв твору — Бойчук. Саме так називався побратим О. Довбуша.
Літературна творчість М. Шашкевича тривала недовго — з 1833 по 1843 рік, та й то, починаючи від 1837 року, із значними перервами. Проте  в  ній   сучасники   бачили   справу   всенародного   значення.
Художня спадщина Маркіяна Шашкевича невелика: три десятки поезій, романтичне оповідання “Олена” та переспіви й переклади із староруської, чеської, польської і сербської мов. В особі Шашкевича в українську літературу ввійшов талановитий поет, перекладач, патріот, гуманіст, людина високої культури й громадянської мужності. Провідний мотив Шашкевичевої творчості – заклик до національного єднання на демократичній основі, ідея захисту рідної мови, культури. Фрагмент його пере­кладу «Слова о полку Ігоревім» («Плач Ярославни»), який дійшов до нас, свідчить, що поет дуже відповідально ставився до цієї пам'ят­ки культури. М. Шашкевич перший в українській літературі переклав «Краледвірський рукопис» В. Ганки, йому належить переклад Євангелія від Іоана. Неабияке значення мають також публіцистичні праці письменника.У філософсько-теологічних поезіях у прозі "Псалми Русланові", у віршах, статтях і нарисах М.Шашкевич обстоює культ розуму, поєднаного з мораллю і красою, розуму, який би не домінував над вільною чуттєвістю людини. І. Франко вважав М.Шашкевича засновником "справді нової, справді народної школи літературної", а його діяльність — свідченням прогресивних тенденцій у культурі Галичини й України.Тому ми з гордістю можемо заявити, що поетична спадщина Маркіяна Шашкевича — це коштовна перлина в духовній скарб­ниці українського народу.