Готуючись до святкування Міжнародного дня рідної мови, складала сценарій, добирала матеріал про заборони української мови, шукала відповідні вірші, пісні. В одному із сценаріїв побачила вірш Володимира Шовкошитного "Я - украинец". Гарна поезія, чудові слова, навіть здається, що це не вірш, а крик про материнську мову, яку почали забувати українці... Але насторожило мене те, що поезія написана російською, а школярі нюансів цієї мови не знають, глядачі свята можуть неправильно зрозуміти задум... Тому я вирішила спробувати перекласти цей вірш українською. Мені здається, що вдалося, але судити вам, читачі (подаю оригінал і переклад, остання строфа - без змін).
В. Шовкошитний «Я — украинец»
Я — украинец до седьмых колен.
Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его козацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной прорастали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду из горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —
Не знаю языка, сказать по правде...
Простите, сыновья, и дочь, прости.
Прости мене, прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний краю,
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю...
Переклад
Я - українець до семи колін.
Прапрадід шовком шитий мій в
юнацтві.
І ні чужина, ні страшний
полон
Позбавить не змогли його
козацтва.
Цей скарб мені дістався від
батьків.
І мама з молоком передавала.
І ніжність рідних їх сердець
я пив,
Кохання їхнє віршами звучало.
Та закрутило. На щоці моїй
Щетиною вже роки проростали,
А вірші українською, повір,
Ніяк мені читати не
вдавалось…
Я розгубив, як воду із
долонь,
Той скарб, що зберігав в
неволі прадід…
Прошу вас, люди, ви мене
простіть,
Що мову забувать почав насправді…
Прости мене,
прапрадіде-козаче,
Прости мене, мій споконвічний
краю,
За те, що на російській мові
плачу
Об тім, що мови рідної не
знаю…
Немає коментарів:
Дописати коментар