Школи очікує оптимізація і скорочення

Згідно з прийнятим парламентом законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики)" обласні державні адміністрації мають затвердити плани створення освітніх округів та об’єднання навчальних закладів, а також забезпечити скорочення кількості технічного та адміністративного персоналу шкіл. Про це йдеться в аналізі бюджетного законодавства, проведеного експертами Аналітичного центру Cedos.

Зокрема, Прикінцевими положеннями закону №3628 передбачено, що школи (окрім початкових), у яких навчається менше 25 учнів, не фінансуватимуться з коштів освітньої субвенції. У новій версії проекту з’явилося застереження про те, що початкових шкіл це не стосується — відповідно до декларованого урядом принципу доступності початкової освіти за місцем проживання дитини.

Разом з тим, малокомплектні школи, які мають 5-11 класи, доведеться до 1 вересня об’єднати з іншими або перевести їхніх учнів у навчальні заклади у сусідніх селах.

Загалом, як вимагає прийнятий закон, протягом січня-лютого 2016 р. обласним та Київській держадміністраціям необхідно затвердити регіональні плани створення освітніх округів та об’єднання навчальних закладів (орієнтовне скорочення на 5% від загальної кількості), забезпечити скорочення кількості технічного та адміністративного персоналу шкіл на 10% (згідного з новими примірними штатними нормативами, які має розробити Кабмін).

«Зважаючи на те, що області України дуже помітно відрізняються між собою по кількості малокомплектних шкіл, ідея встановити однакову для усіх норму скорочення шкільної мережі і технічних працівників видається досить нелогічною (і відверто безглуздим є вимагати скорочувати кількість шкіл від Києва, де їх і так відчайдушно не вистачає)», - зазначають експерти Аналітичного центру Cedos.

Також серйозні зміни чекають на школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Аби сприяти соціальній інтеграції цих дітей, з наступного року вони навчатимуться у звичайних школах, а школи-інтернати перетворяться на інтернати, де діти лише житимуть.

Аналіз нового законодавства свідчить про те, що видатки, не пов’язані безпосередньо з навчанням, все ж будуть перекладені на місцеві бюджети або батьків. Зокрема, розмір плати за харчування у дитсадках встановлюватиме місцева влада, і якщо раніше батьки мали платити не більше 60% вартості, то тепер від них можуть вимагати повну вартість. З місцевих бюджетів будуть покриватися видатки на харчування дітей із соціально вразливих категорій населення та дітей з особливими освітніми потребами у садках, школах та ПТНЗ.

Об’єднані територіальні громади, у яких цього року відбулися вибори, зможуть отримувати кошти на середню освіту безпосередньо з державного бюджету, минаючи рівень області та району.

Вчителі тепер зможуть отримувати пенсію за вислугу років лише після 55 (раніше для цього треба було мати 25-30 років стажу незалежно від віку).

Андріївські вечорниці (сценарій)

Українська світлиця святково прибрана: лавки, стіл, піч, горщики, макітри. На стінах вишиті рушники. На столі на вишитому рушнику – запашний хліб.

( Тихо лунає музика ).

Галя (прибирає і співає “При долині...”).

Мати (перебиває): Чого, доню, сумної заспівала? Всіх хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.

(Ставить на стіл макітри).

Галя: То так... І сама не знаю, мамо, сумно чомусь і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже. Тільки б один... не обминув.

Мати: Не сумуй, Галинко, (підходить ближче) то просто вечір такий таємничий і місяць он як ясно світить (дивляться на небо).

(Чути спів дівчат).Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.

Галя: Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.

Дівчата (співають “І шумить, і гуде”).

Дівчина 1(сміх): Слава Богу в вашій хаті!

Дівчина 2: Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

Мати: Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. Зараз вареників на всіх наліплю. Може, ще гості будуть? (порається).

Дівчина 3: А може, й хлопці? І Іван, га?(підштуркує дівчину 4).

Дівчина 4: Може. А може, й Роман?

Дівчина 3: Може!

Дівчина 1: А може, й Панько?(Всі сміються).

Дівчина 2: Він дуже подібний на того жидка (сміх).

Галя: Панько, як Панько. А на жида, здається, більше Петро подібний. Чи не так, дівчата?

Всі: Угу.

Мати: Та ну вас. Що ви ще розумієте?

Дівчина 2: От, дівчата, якби то знати, хто той суджений? Хоч би краєчком ока глянути.

Мати: А чом би і ні. І не тільки краєчком. Завтра ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі гадання в цей вечір починалися з ночі, в яку народився учень, один із апостолів Ісуса Христа – Андрій Первозваний. Давайте попросимо Андрія.

Дівчата (хором): Андрію, Андрію,

                            На тебе ся надію,

                            Хочем долю свою знати,

                            Просим тя допомогти.

Мати: Ось скуштуйте цих вареників і взнаєте, ким буде вам суджений. А щоб взнати ім’я хлопця – судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловіка і під будь-яким приводом запитати, як його звати. Таке й буде ім’я чоловіка.

Дівчина 1, 2: Давай спробуємо.

Дівчина 3: А я чула про ворожбу із свічкою.

Дівчина 4: Напишемо імена, покладемо на краї великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки підпливе свічка, такий і буде суджений. (Дівчата ворожать).

Мати: А ще, дівчата, є одна ворожба така. Галю, дай дзеркала і дві свічки. Потрібно вимкнути світло і сказати:

(Галя приносить, мати запалює, потім Галя виключає світло)

                            Ворожу осібне,

                            На люстерко срібне,

                            Ворожу на саму себе

                            І ... на тебе (3).

Потім повернутись спиною:

                            Покажи, святий Андрію,

                            Яка моя доля?

                            Ворожу на свій вік,

                            Дай, Боже, шлюбу дочекати,

                            Смерти не знати

                            Він ...

                            Я ...

                            Покажи, Андрію, яка доля моя.

Потім різко повернутися

Ану, дівчата, хто сміливіший?

Дівчина 1: Я хочу.

Дівчина 2: І я спробую.

Дівчина 3: А я ще знаю ворожбу на тінях, також із свічкою.

Дівчина 4: Якою буде моя доля?

Дівчина 2: Ой, хто там?

Дівчина 3: Мамо, я боюсь.

Мати: Доню, засвіти світло.

Дівчина 1: Та це ж Панько. І дівчата з ним.

Дівчина 5, 6: Добрий вечір. Слава Богу.

Панько: Помагай вам Бог (дає квіти хазяйці).

Мати: Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як же ви і полякали нас (прибирають свічки і дзеркало).

Панько: Справді? (усі сміються). А я і не хотів. Їй-Богу не хотів.

Мати: Проходьте, та сідайте, дівчата.

Дівчата: Дякуємо.

Мати: Ану, дівчата, кожна наберіть води в рот (смішать одна одну). Ось вам по мисці і наробіть пампушків. А ти іди, Панько, приведи собаку. Ось мука, олія (дівчата ліплять). Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки віднайшов у таку пору. Зак ви пампушків наробите, я вінок сплету (плете).

Дівчина 5: Це йому, тітонько, напевне, хлопці дали. Мабуть, і вони сьогодні прийдуть.

Дівчина 2: А давайте заспіваємо.

(Співають “Мені ворожка ворожила”).

Мати: Ну все, господиноньки. Мийте руки, а пампушки сюди положу (забирає, ставить у піч). Так, хай смажаться. Ану всі в коло танцювати.

Дівчата: Ой Андрію, Андрієчку, даруй нам надієчку.

         Хто з нас, із дівчат, перша заміж вийде.

Мати: Хто перша, друга, третя.

Панько: (Входить і вводить собаку). Моя собака сьогодні така голодна, що тут тільки мене ледь не з’їла.

Дівчина 5: Ну от і наїсться твоя собака.

Дівчина 6: Ану – 1, 2, 3.

Мати: А тепер скинемо по чобітку, розкрутимо його із зав’язаними очима і кинемо. Де носик – там і милий.

Дівчина 5: Святий Андрію, святий Андрію,

                   На тебе єдиного маю надію,

                   Скажи мені н6ині, дорогий Андрію,

                   Звідки я маю чекати надію.

(Кидають чобітки – дівчата 4, 6, 3, 2).

(Хлопці жартома ворожать, сміються, імпровізуючи наречених).

Мати: А зараз простежимо доріжку чоботами.

Дівчина 6: Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.

1 вийде заміж ... , 2 – ... , 3 – ... ,  ... в ... буде дружка,  ... дружка ... ,  ... – ... .

Мати: А ти що там, Паньку, робиш?

Панько: Хочу собі поворожити. Може, і я заміж вийду.

(Панько ворожить на квітці: любить – не любить.

Вся увага дівчат на Панька).

Мати: Давайте далі, дівчата.

Галя: Ой, дівчата, свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!

Панько: Ні, я не брав.

(Стук, грюк).

(Пісня за дверима “Ой чий то кінь стоїть...”).

Дівчина 4: Ой, Ромко!

Дівчина 3: І Іван там (причепурюються. Хлопці входять).

Іван: Добрий вечір, господине. Слава Богу в вашій хаті.

Петро: Добрий вечір, тітонько.

Мати: Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не заросла стежина. Вечір добрий, хлопці. Проходьте та сідайте!

Роман: Спасибі, тітонько.

Петро: Спасибі, господине, що пустила в хату,                                                               (дивиться спідлоба на Романа, поправляє кафтан).

Завернуся я в рядно та сховаюся на дно,

А там на дні три мішки брудні.

Сім мішків горіхів і коробка чоколяду.

Пішли, хлопці, на вечорниці,

Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.

Четвертий – періг – дитині малій,

Щоб не казала мамі старій.

Стара мати здогадалася,

Взяла прута та й за мною погналася!

Як біг же я через бабин двір,

То там мене дідо кочергою попік.

Як біг же я через городи,

Наробив же я йой, як багато шкоди!

Потоптав я трохи озимини,

Та погубив я там золоті гудзи.

Озима весною посходить обов’язково,

А дівчата – вже познаходили гудзи.

Дівчина 3: Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (всі сміються, найголосніше Галя).

Мати: Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

Іван: Ми – ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такі пишні шаровари і такий багатий кафтан оцей.

Роман: Та він, напевно, хоче на ньому зачепитись десь коло млина, чи що?

Іван: Або й на млині.

Панько: Що одяг – те й моє. А кому до того що.

Роман: Та нічого (до дівчат): Хлопці на вулиці,

                            Дівчата в світлиці.

                            Позбиралися дівчата – роблять вечорниці.

Іван: Не в’яжуть, не шиють,

         Не прядуть, не печуть,

         А говорять небилиці.

Петро: Про Микиту із села,

         Про Степана із млина.

Іван: Про Михайла і рудого женихайла.

         Мий самі не знаєм звідкіля. Ще й визуваються!

Панько: Вигадують різні небилиці (до Івана)

         Як ростуть грушки на вербиці.

Дівчина 5: (перешіптуються). Що правда, то правда, бо підсліпкувате не добачить, а глухувате не дочує.

Дівчина 6: От і ростуть на вербі грушки.

Хлопці: Так, так, буває, що корова літає. (Сміх).

Роман: (дивиться, хто без чобота).

         Стук, грюк у віконечко,

         Вийди, Галю, на хвилиночку,

         Дай коню водиці

         З сусідньої криниці.

Галя: Та як же я вийду, коли боса?

Роман: Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою?

Дівчина 3: Те, що за пазухою, ми не знаємо (невдоволено в Галин бік), а бубликів хочемо.

Роман: Для тебе, Мар’яно, тільки за поцілунок. Ану, чи дістанеш? (та намагається відкусити).

Галя: Те, що за пазухою, віддай, Ромку, чобіт, а то в ноги холодно. (Ромко передає бублик Іванові, той “пригощає” дівчат).

Ромко: Може, ще й взути?

Галя: Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираюся (Ромко взуває Галю).

Мати: От і наречений з’явився (в зал). (До дівчат): І чекати не треба.

Ану, дівчата, принесіть хмизу, а то не буде на чому вареників зварити. А ми заспіваємо. (Пісня “Цвіте терен”).

(Ромко і Галя домовляються. Входять дівчата і тихо ворожать “Вдівець-молодець”. Мати ставить у піч вареники, порається в печі).

Мати: Ось і господар прийшов. (Входять батько, кум, кума, два хлопці з квачем і мішком).

Батько: О! В нас гості зібралися!

Кум: Добрий вечір гостям і тобі, господине.

Кума: Щось ви сумної співаєте (ставить, дає калиту).

Батько: А ми от з кумом були на ярмарку.

Кум: Та й купили яблуньку,

         А та яблунька садова,

         Не що інше, як дівчина молода.

         Дівчинонька молоденька біля хати стояла,

         Свою долю виглядала. Та й нам, козакам, наморгала.

Мати: Ой, та за що ви її купили?

Кум: Кобилу продали, дівчину взяли. Ану, хлопці, хто жениться хоче?

Хлопці: Панько, бери собі за жінку.

Панько: Зачекайте-но, хлопці. Це моя буде. І тільки моя (підступається до мішка, гладить, “дівка” брикається, лякається, відходить назад).

“Дівка”: Ой ти хлопче молодий,

         забери мене з собою.

Мати: Йой! Чоловіче, що ж ви викупили. Чи не кота рудого в мішку принесли?

Панько: Хай йому грець (неправильно хреститься). Я тієї нареченої не хочу.

“Дівка”: Ой не кидай мене, Паньку, моє серденько,

                   нехай тебе поцілує моє серденько.

(Хлопці розв’язують, Панько хоче подивитися, “Дівка” вискакує до Панька. Панько тікає за господиню, ховається).

“Дівка”: Ой вийду я в садок, вийду погуляти,

                   Кого люблю – тому дам личко цілувати.

Панько: А ти того... не брешеш? А чого так закриваєшся? Тебе, напевне, зуби болять?

“Дівка”: Угу.

Панько: Ну то давай поцілуємося, чи що? (Сміється, закриває очі). А цур тобі пек. (Сміх).

Дівчина 6: Дівчата, давайте заспіваємо.

Дівчина 5: А якої?

Дівчина 2: Напевно, про поцілунок.

(Пісня “Ой болить мя пальчик”).

Кума: Ну, господине, весело в тебе сьогодні, ану, дівчата, хто вкусить калиту?

(Парубок з квачем сторожить пиріг).

Дівчина 1: Добрий вечір.

Сторож: Добрий вечір. Звідки йдеш?

Дівчина 1: Зверха хати калиту кусати.

Сторож: Давай кусай, але не забувай, що я буду по губах писати.

(Ту, яка засміялася, вимазують сажею і виводять у сторону).

Співають: А наша калита нам набила живота,

                   А тепер ми її з’їли і за пером полетіли.

                   А наша калита та й з маком і медом.

                   Йди до неї, кусай її, сторожа не бійся!

                   Йди до неї, кусай її, назад не вертайся,

Як ся вдало відкусити – пари сподівайся.

Кум: Ану, фанти, давайте викуп. Громадо шановна, що цьому фантові присудити?

Петро: Хлопці, айда збитки робити.

Хлопці: Пішли. На добраніч, тітонько!

Мати: На добраніч.

(Хлопці виходять, співають “Стою я край віконечка”).

Мати: Ой, а вареники мої (виймає з печі). Зовсім забула. Пора й вас пригостити. Для дівчат оці. А тобі, батьку, куми – сідайте оцих скуштуйте. І ви, шановні гості, пригощайтеся (розносить вареники, пригощає).

Роман: Дякую, тітонько. Дуже смачні у вас пироги. Мабуть, Галя робила.

Мати: Та всі дівчата допомагали. Ну як, дівчата? (дівчата знаходять у варениках різні предмети).

Дівчина 1: О, мій суджений буде, мабуть...

Дівчина 2: А мій...

Дівчина 3: А мій... ...

(Мати ставить на стіл глечик з водою, порається біля печі).

Дівчина 1: Скоро, дівчата, Миколая. От цікаво, що він мені принесе? Бо вкотре сиру бараболю знайшла і часник.

Дівчина 2: А я цибулю.

Мати: Треба було б колядок розівчити.

Дівчата: Треба. Дякуємо, тітонько.

Дівчата і хлопці: Вже й час додому йти.

Дівчина 1, 2: Проведи нас, Галю.

Дівчата і хлопці (виходять): На добраніч.

Галя: Мамо, я зараз.

Ромко: На добраніч вам (виходить разом з Галею).

Мати: На добраніч.

         От поволі затихають наші вечорниці.

         Не забудьте ви дороги у наші світлиці.

Хай любов і щире слово  душу вам зігріє.

Пам’ятайте вечорниці у ніч на Андрія.

Дівчата і хлопці: Запам’ятаємо. (Виходять).