Українська світлиця святково прибрана: лавки, стіл, піч,
горщики, макітри. На стінах вишиті рушники. На столі на вишитому рушнику –
запашний хліб.
( Тихо лунає музика ).
Галя (прибирає і співає “При
долині...”).
Мати (перебиває): Чого, доню, сумної заспівала?
Всіх хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.
(Ставить на стіл макітри).
Галя: То так... І сама не знаю, мамо,
сумно чомусь і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже. Тільки б
один... не обминув.
Мати: Не сумуй, Галинко, (підходить
ближче) то просто вечір такий таємничий і місяць он як ясно світить (дивляться
на небо).
(Чути спів дівчат).Все буде гаразд. Може, той один і
не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.
Галя: Ой, мамо, і не говоріть мені про
нього. От і дівчата вже йдуть.
Дівчата (співають “І шумить, і гуде”).
Дівчина 1(сміх): Слава Богу в вашій хаті!
Дівчина 2: Добрий вечір, тітонько. Чи можна
в вашу хату?
Мати: Слава навіки. Заходьте, дівчата,
сідайте. Зараз вареників на всіх наліплю. Може, ще гості будуть? (порається).
Дівчина 3: А може, й хлопці? І Іван,
га?(підштуркує дівчину 4).
Дівчина 4: Може. А може, й Роман?
Дівчина 3: Може!
Дівчина 1: А може, й Панько?(Всі сміються).
Дівчина 2: Він дуже подібний на того жидка
(сміх).
Галя: Панько, як Панько. А на жида,
здається, більше Петро подібний. Чи не так, дівчата?
Всі: Угу.
Мати: Та ну вас. Що ви ще розумієте?
Дівчина 2: От, дівчата, якби то знати, хто
той суджений? Хоч би краєчком ока глянути.
Мати: А чом би і ні. І не тільки
краєчком. Завтра ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі гадання в цей вечір починалися
з ночі, в яку народився учень, один із апостолів Ісуса Христа – Андрій
Первозваний. Давайте попросимо Андрія.
Дівчата (хором): Андрію, Андрію,
На
тебе ся надію,
Хочем
долю свою знати,
Просим
тя допомогти.
Мати: Ось скуштуйте цих вареників і
взнаєте, ким буде вам суджений. А щоб взнати ім’я хлопця – судженого, потрібно
підійти до першого незнайомого чоловіка і під будь-яким приводом запитати, як
його звати. Таке й буде ім’я чоловіка.
Дівчина 1, 2: Давай спробуємо.
Дівчина 3: А я чула про ворожбу із свічкою.
Дівчина 4: Напишемо імена, покладемо на
краї великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки підпливе свічка, такий
і буде суджений. (Дівчата ворожать).
Мати: А ще, дівчата, є одна ворожба
така. Галю, дай дзеркала і дві свічки. Потрібно вимкнути світло і сказати:
(Галя приносить, мати запалює,
потім Галя виключає світло)
Ворожу
осібне,
На
люстерко срібне,
Ворожу
на саму себе
І
... на тебе (3).
Потім повернутись спиною:
Покажи,
святий Андрію,
Яка
моя доля?
Ворожу
на свій вік,
Дай,
Боже, шлюбу дочекати,
Смерти
не знати
Він
...
Я
...
Покажи,
Андрію, яка доля моя.
Потім різко повернутися
Ану, дівчата, хто сміливіший?
Дівчина 1: Я хочу.
Дівчина 2: І я спробую.
Дівчина 3: А я ще знаю ворожбу на тінях,
також із свічкою.
Дівчина 4: Якою буде моя доля?
Дівчина 2: Ой, хто там?
Дівчина 3: Мамо, я боюсь.
Мати: Доню, засвіти світло.
Дівчина 1: Та це ж Панько. І дівчата з ним.
Дівчина 5, 6: Добрий вечір. Слава Богу.
Панько: Помагай вам Бог (дає квіти
хазяйці).
Мати: Слава навіки. Добрий вечір.
Дякую! Як же ви і полякали нас (прибирають свічки і дзеркало).
Панько: Справді? (усі сміються).
А я і не хотів. Їй-Богу не хотів.
Мати: Проходьте, та сідайте, дівчата.
Дівчата: Дякуємо.
Мати: Ану, дівчата, кожна наберіть
води в рот (смішать одна одну). Ось вам по мисці і наробіть пампушків. А ти
іди, Панько, приведи собаку. Ось мука, олія (дівчата ліплять). Але й гарні
квіти приніс Панько. І де він їх тільки віднайшов у таку пору. Зак ви пампушків
наробите, я вінок сплету (плете).
Дівчина 5: Це йому, тітонько, напевне,
хлопці дали. Мабуть, і вони сьогодні прийдуть.
Дівчина 2: А давайте заспіваємо.
(Співають “Мені ворожка
ворожила”).
Мати: Ну все, господиноньки. Мийте
руки, а пампушки сюди положу (забирає, ставить у піч). Так, хай
смажаться. Ану всі в коло танцювати.
Дівчата: Ой Андрію, Андрієчку, даруй нам
надієчку.
Хто
з нас, із дівчат, перша заміж вийде.
Мати: Хто перша, друга, третя.
Панько: (Входить і вводить собаку). Моя собака сьогодні така
голодна, що тут тільки мене ледь не з’їла.
Дівчина 5: Ну от і наїсться твоя собака.
Дівчина 6: Ану – 1, 2, 3.
Мати: А тепер скинемо по чобітку,
розкрутимо його із зав’язаними очима і кинемо. Де носик – там і милий.
Дівчина 5: Святий Андрію, святий Андрію,
На
тебе єдиного маю надію,
Скажи
мені н6ині, дорогий Андрію,
Звідки
я маю чекати надію.
(Кидають чобітки – дівчата 4, 6,
3, 2).
(Хлопці жартома ворожать,
сміються, імпровізуючи наречених).
Мати: А зараз простежимо доріжку
чоботами.
Дівчина 6: Поставте, тітонько, наші чобітки
до порога.
1 вийде заміж ... , 2 – ... , 3 –
... , ... в ... буде дружка, ... дружка ... , ... – ... .
Мати: А ти що там, Паньку, робиш?
Панько: Хочу собі поворожити. Може, і я
заміж вийду.
(Панько ворожить на квітці:
любить – не любить.
Вся увага дівчат на Панька).
Мати: Давайте далі, дівчата.
Галя: Ой, дівчата, свого чобота не
бачу. Панько, ти взяв? Кажи!
Панько: Ні, я не брав.
(Стук, грюк).
(Пісня за дверима “Ой чий то кінь
стоїть...”).
Дівчина 4: Ой, Ромко!
Дівчина 3: І Іван там (причепурюються.
Хлопці входять).
Іван: Добрий вечір, господине. Слава
Богу в вашій хаті.
Петро: Добрий вечір, тітонько.
Мати: Слава навіки! Бачу, до моєї хати
ще не заросла стежина. Вечір добрий, хлопці. Проходьте та сідайте!
Роман: Спасибі, тітонько.
Петро: Спасибі, господине, що пустила в
хату, (дивиться спідлоба на Романа,
поправляє кафтан).
Завернуся я в рядно та сховаюся
на дно,
А там на дні три мішки брудні.
Сім мішків горіхів і коробка
чоколяду.
Пішли, хлопці, на вечорниці,
Вкрадемо, хлопці, по три
паляниці.
Четвертий – періг – дитині малій,
Щоб не казала мамі старій.
Стара мати здогадалася,
Взяла прута та й за мною
погналася!
Як біг же я через бабин двір,
То там мене дідо кочергою попік.
Як біг же я через городи,
Наробив же я йой, як багато
шкоди!
Потоптав я трохи озимини,
Та погубив я там золоті гудзи.
Озима весною посходить
обов’язково,
А дівчата – вже познаходили
гудзи.
Дівчина 3: Петро не встиг поріг
переступити, а вже збитків наробив (всі сміються, найголосніше Галя).
Мати: Та годі вже на Петра воду лити.
Ніби й самі ще нічого не витворили.
Іван: Ми – ні. А скажи, Петре, нащо ти
одяг нині такі пишні шаровари і такий багатий кафтан оцей.
Роман: Та він, напевно, хоче на ньому
зачепитись десь коло млина, чи що?
Іван: Або й на млині.
Панько: Що одяг – те й моє. А кому до
того що.
Роман: Та нічого (до дівчат):
Хлопці на вулиці,
Дівчата
в світлиці.
Позбиралися
дівчата – роблять вечорниці.
Іван: Не в’яжуть, не шиють,
Не
прядуть, не печуть,
А
говорять небилиці.
Петро: Про Микиту із села,
Про Степана
із млина.
Іван: Про Михайла і рудого женихайла.
Мий
самі не знаєм звідкіля. Ще й визуваються!
Панько: Вигадують різні небилиці (до
Івана)
Як
ростуть грушки на вербиці.
Дівчина 5: (перешіптуються). Що правда, то правда, бо
підсліпкувате не добачить, а глухувате не дочує.
Дівчина 6: От і ростуть на вербі грушки.
Хлопці: Так, так, буває, що корова літає.
(Сміх).
Роман: (дивиться, хто без чобота).
Стук,
грюк у віконечко,
Вийди,
Галю, на хвилиночку,
Дай
коню водиці
З
сусідньої криниці.
Галя: Та як же я вийду, коли боса?
Роман: Ану, дівчата, хто бубликів хоче?
Або те, що за пазухою?
Дівчина 3: Те, що за пазухою, ми не знаємо (невдоволено
в Галин бік), а бубликів хочемо.
Роман: Для тебе, Мар’яно, тільки за
поцілунок. Ану, чи дістанеш? (та намагається відкусити).
Галя: Те, що за пазухою, віддай,
Ромку, чобіт, а то в ноги холодно. (Ромко передає бублик Іванові, той
“пригощає” дівчат).
Ромко: Може, ще й взути?
Галя: Це я сама вмію. Бач, першою
заміж збираюся (Ромко взуває Галю).
Мати: От і наречений з’явився (в
зал). (До дівчат): І чекати не треба.
Ану, дівчата, принесіть хмизу, а
то не буде на чому вареників зварити. А ми заспіваємо. (Пісня “Цвіте
терен”).
(Ромко і Галя домовляються. Входять дівчата і тихо
ворожать “Вдівець-молодець”. Мати ставить у піч вареники, порається в печі).
Мати: Ось і господар прийшов. (Входять
батько, кум, кума, два хлопці з квачем і мішком).
Батько: О! В нас гості зібралися!
Кум: Добрий вечір гостям і тобі,
господине.
Кума: Щось ви сумної співаєте (ставить,
дає калиту).
Батько: А ми от з кумом були на ярмарку.
Кум: Та й купили яблуньку,
А
та яблунька садова,
Не що інше,
як дівчина молода.
Дівчинонька
молоденька біля хати стояла,
Свою
долю виглядала. Та й нам, козакам, наморгала.
Мати: Ой, та за що ви її купили?
Кум: Кобилу продали, дівчину взяли.
Ану, хлопці, хто жениться хоче?
Хлопці: Панько, бери собі за жінку.
Панько: Зачекайте-но, хлопці. Це моя
буде. І тільки моя (підступається до мішка, гладить, “дівка” брикається,
лякається, відходить назад).
“Дівка”: Ой ти хлопче молодий,
забери
мене з собою.
Мати: Йой! Чоловіче, що ж ви викупили.
Чи не кота рудого в мішку принесли?
Панько: Хай йому грець (неправильно
хреститься). Я тієї нареченої не хочу.
“Дівка”: Ой не кидай мене, Паньку, моє
серденько,
нехай
тебе поцілує моє серденько.
(Хлопці розв’язують, Панько хоче подивитися, “Дівка”
вискакує до Панька. Панько тікає за господиню, ховається).
“Дівка”: Ой вийду я в садок, вийду
погуляти,
Кого
люблю – тому дам личко цілувати.
Панько: А ти того... не брешеш? А чого
так закриваєшся? Тебе, напевне, зуби болять?
“Дівка”: Угу.
Панько: Ну то давай поцілуємося, чи що? (Сміється,
закриває очі). А цур тобі пек. (Сміх).
Дівчина 6: Дівчата, давайте заспіваємо.
Дівчина 5: А якої?
Дівчина 2: Напевно, про поцілунок.
(Пісня “Ой болить мя пальчик”).
Кума: Ну, господине, весело в
тебе сьогодні, ану, дівчата, хто вкусить калиту?
(Парубок з квачем сторожить пиріг).
Дівчина 1: Добрий вечір.
Сторож: Добрий вечір. Звідки йдеш?
Дівчина 1: Зверха хати калиту кусати.
Сторож: Давай кусай, але не забувай, що
я буду по губах писати.
(Ту, яка засміялася, вимазують сажею і виводять у
сторону).
Співають: А наша калита нам набила живота,
А
тепер ми її з’їли і за пером полетіли.
А
наша калита та й з маком і медом.
Йди
до неї, кусай її, сторожа не бійся!
Йди
до неї, кусай її, назад не вертайся,
Як ся вдало відкусити – пари сподівайся.
Кум: Ану, фанти, давайте викуп.
Громадо шановна, що цьому фантові присудити?
Петро: Хлопці, айда збитки робити.
Хлопці: Пішли. На добраніч, тітонько!
Мати: На добраніч.
(Хлопці виходять, співають “Стою я край віконечка”).
Мати: Ой, а вареники мої (виймає з
печі). Зовсім забула. Пора й вас пригостити. Для дівчат оці. А тобі,
батьку, куми – сідайте оцих скуштуйте. І ви, шановні гості, пригощайтеся (розносить
вареники, пригощає).
Роман: Дякую, тітонько. Дуже смачні у
вас пироги. Мабуть, Галя робила.
Мати: Та всі дівчата допомагали. Ну
як, дівчата? (дівчата знаходять у варениках різні предмети).
Дівчина 1: О, мій суджений буде, мабуть...
Дівчина 2: А мій...
Дівчина 3: А мій... ...
(Мати ставить на стіл глечик з водою, порається біля
печі).
Дівчина 1: Скоро, дівчата, Миколая. От цікаво,
що він мені принесе? Бо вкотре сиру бараболю знайшла і часник.
Дівчина 2: А я цибулю.
Мати: Треба було б колядок розівчити.
Дівчата: Треба. Дякуємо, тітонько.
Дівчата і хлопці: Вже й час додому йти.
Дівчина 1, 2: Проведи нас, Галю.
Дівчата і хлопці (виходять): На добраніч.
Галя: Мамо, я зараз.
Ромко: На добраніч вам (виходить
разом з Галею).
Мати: На добраніч.
От
поволі затихають наші вечорниці.
Не
забудьте ви дороги у наші світлиці.
Хай
любов і щире слово душу вам зігріє.
Пам’ятайте
вечорниці у ніч на Андрія.
Дівчата і хлопці: Запам’ятаємо. (Виходять).